Лю


Залиши слова у пустелі снів,
Ти моє – візьму, я твоє – любив.
Може ти й кохав, але то лиш дим,
Тихо захлинусь «дякую» отим.
В небі полишу думи про журбу,
Досить лити знов сльози, я не йду.
Зорі, сонце, двір, не можливо так,
Дотики твої, мов стальний тесак.
Хочеться води, пити її знов,
Я твоє – не йди, ти моя –любов.
Я кудись лечу і співаю джаз,
Ти моє-кричу, я твоє – не раз.
Обривками думок я складую слова,
На чверть сама своя, напів собі жива.
І гублю всякий сенс, пригадуючи час,
Коли були я, ти, й коли не стало нас.
До кого говорю, куди летять роки,
Він поглядом уб’є, а я торкнусь руки.
Я вивчила урок і стала саме та,
Для кого він співав і стримував слова.
Не треба більше зла, «не можна» говорю,
Чомусь не зупинюсь і більше вже не сплю.
Співає дикий птах у райському саду,
Це більше, ніж ніяк, і менше, ніж піду.

Дата: 15.08.2014 19:40 Автор: Еліна