Не дивись у мої очі


Не дивись у мої очі!
Не вбивай мене, молю!
Знаю, тобі важко…
Знаю, жити хочеш…
Та пробач, я більш нічого не зроблю…
Я безсила й неспроможна,
І вже смерть тебе підступна забира…
Я нічого вже не можу! -
Плакала Тетяна медсестра.
Мовив лікар:
- Безнадійний…
- Як?! Ми маєм щось зробить!!!
Він же помирає! Він же гине!
Ми ж повинні…!
- Досить голосить!
Він помре за лічені години,
І моя тобі порада - часу не втрачай!
Хай листа останнього своїм напише -
Ти не плач, а краще помагай!
І солдат з глибокими холодними очима,
Голосом спокійним, тихим диктував:
Маму він просив його за все простити,
Мамі він привіт палкий передавав….
Він сестру благав триматись,
Батьку, щоб дівчат угамував:
У житті всіляке може статись -
Бог як дав життя, так і забрав…
І закінчивши листа писати
Розридалась бідна медсестра:
- Ти прости мене, солдате,
Ти прости, що безпорадна я!
Він її за руку взяв гарячу:
- Ти не плач! Я ж буду у раю!
І хоч світ цей більше не побачу
Та його найбільше я люблю…
Я люблю свою родину,
Я люблю цей день і цю весну,
Та люблю найбільше Україну
І з любов’ю цею я помру!
Відправляй листа, сестричко…
Враз! Й душа злетіла в небеса…
Але дивиться солдат у її очі,
Знову плаче гірко медсестра…

Дата: 25.12.2015 19:57 Автор: Григор`єва Діана