ОЗИРНИСЯ


Одні не можуть жити люди,
Гуртом утворюють міста,
Жаліють, бо не можуть бути
Як журавлі, що вдаль летять.

Шукають благодатний острів,
Де мріють холод переждать,
Нажаль, шукати можна довго,
Землі такої не пізнать.

Немає сенсу все чекать,
Ділити правду та обман,
Немає сенсу знов гадать,
Куди нас вітер розкидав.

Де зникла ти у день, коли
До мене щастя підійшло,
В лице поглянуло мені,
Всміхнулось трохи й повз пройшло.

Моя Тендітко, озирнися,
Із серця смуток прожени,
Не знаю, що за хрест написан,
На нас, на нашому житті…

Стукоче вітер в двері грізно,
Самотність лізе крізь шибки,
І на питання «а навіщо?»
Не можу відповідь знайти.

Хіба важливо, що далі буде,
Можливо, ми – чиясь мішень…
Чи зможеш десь-колись збагнути:
Без віри й дня не проживеш!..

Моя Тендітко, зупинися,
Голос мій скоріш почуй,
Повір, що разом ми є ціле,
Мою підтримку ти відчуй.

Моя Тендітко, повернися,
У попіл долю не зітри,
Пам'ятай: той хрест написан,
На нас, на нашому житті…

Дата: 19.02.2016 00:26 Автор: Жданкін Антон