Не покидайте друзів наших менших


Все частіше трапляється,
що й найвірніші за дверима лишаються.
За вікном дощ, за вікном сніг,
а нам все одно що боляче їм.
Минає зима, минає весна,
снігу нема, лише мокра земля.
Ми по вулиці йдем, знову бачимо їх.
Мокрі лапи і шерсть, сумні очі у них.
Пробачають нам біль, мокру землю і підлість.
А ми байдуже глянем, забуваючи гідність.
Нам би трішки добра і любові до ближніх.
Повернімось лицем до братів наших менших.

Дата: 09.04.2016 18:50 Автор: Ярина Добош