О ти, з чолом мертвотно-блідним...


О ти, з чолом мертвотно-блідним,
Січеш крижинами очей
Своїх проникливих; в хітоні
Із сяйва синіх самоцвітів
Пануєш ти єдино в світі.
Удариш жезлом - і на згубу
На землю теплолюбну любу
Нашлеш холодну сніговицю;
Скує твій лід серця і душі
Міцними путами покори.
А ти із видом незворушним
Бенкетувати у палаці,
Сміятись будеш ти з вітрами,
Бо знову стали ми рабами.
Та схаменися, бо недовго
Ти пануватимеш над нами.
Весна надійде й іскру щиру
Запалить у серцях, розтопить
Твій лід ненависний! Пригнобить
Тебе саму! Повстане край наш,
Повстане сонячна земля
Проти жорстокості й сваволі,
Що чиниш; памороззю криєш
Квітучі віти зеленаві,
І росяні густії трави.
Розкуймось, браття, і єднаймось!
Разом давати відсіч легше
Ворожій люті ненаситній,
Та нетривалій. Якось сонце
Загляне мило у віконце
Й розтопить лід, що, злий, полонить
Нам вільні, люблячі серця.

Дата: 16.01.2017 06:11 Автор: Лілея