Дуже тихо години крокують... (білий вірш)


И тебе самой оружие пройдет душу.
Ев. от Луки 2:35

Дуже тихо години крокують повз
Мене й швидко минає ніч...
Серце стало моє, наче пилок...
Наче сніг, що над містом летить,

Намагаючись спокій хоч десь віднайти,
ЛетючІ по дорогам і вулицям, по перехрестям,
Припадає до мерзлої та твердої, але ж до землі...
Не відчувши твоєї присутності і тепла

Знов збирається у мОїх грудях, стискається болісно...
Немов зброя проходить, в шмаття розриваючи душу...
(Та невже матір божа страждала так само...
Набагато простіше вмирати, цвяхами прибитим до дошок...)

А коли і зима нанівець... та розтане останній сніг,
Серце знову проллється дощем, навіть битись припинить...
Тільки це допоможе знайти трохи спокою в решті-решт...
Щоб у тебе в руках... помирати хоча б щасливим...

Дата: 30.01.2017 01:24 Автор: Володимир Бондаренко Молодший