Записки думок соціопата


Дивлюсь я на світ, почуттям наповняюсь
певно, страху й розчарувань
кожного дня я спотикаюсь
через надію здійснень моїх сподівань

віриться в мир, успішність реформ
в те, що піднімемось ми хоч на крок
але всьоголиш, мов той астроном
дивлюсь я на спалах нових зірок

Кожна з них нова ціль, нова мрія
Що іскрить невгамовно в мені
Гріють душу мою безнадійно
І поволі згасать в життєвому тлі

Що є причиною? Нагадує страх.
Чого ж я боюся? Невже не безстрашний?
Що трансформує надії у прах?
Те, що я називаю людьми, бідолашний

Не знайти укриття, звідусіль небезпека
Радіоактивний людський нарцисизм
Нагрітись не можу навіть у спеку
Холодна байдужість...який драматизм

Лицемірність - це ваш головний атребут
готові і брату долю зламати
до щастя свого ви нечесний проклали маршрут
і всеодно вам, кому дупу лизати

Тож невже мені очі закрити?
І вуха, від щирих криків
Не вони, та я умію любити
Хоч серце тримаю за десять замків

Дата: 04.05.2018 20:13 Автор: Sincere Diligentes